Мальовнича природа, річка Збруч, водні джерела вже здавна притягували наших предків селитися в цих місцях. У цій частині Поділля недалеко одна від одної розташовані дві унікальні пам’ятки Свято-Троїцький монастир та Пуща відлюдника.

Неподалік санаторія «Перлина Поділля», на околиці Сатанова, на вершині порослої лісом гори розташований Свято-Троїцький монастир. За переказом, цей чоловічий монастир був заснований в XІ столітті ченцем з Афону. Спочатку він знаходився в печері, яка розташована трохи нижче у лісі, й зараз до неї ведуть дерев’яні сходи. До цієї печери є і хід через колодязь із верхньої частини пізніше побудованого монастиря.

Печера є частково природною, частково вирубаною людьми у вапняку, який досить легко піддається обробці. На сьогодні вона складається з двох маленьких келій, підземної церкви та коридору, який їх з’єднує. Одна з келій носить назву келії випробовування. У ній міститься камінь, на який ставали на коліна ті, хто хотів стати монахом. Вважається, що до чернечого життя був готовий той, хто міг витримати так цілу ніч. У підземній церкві зберігся напрестольний камінь. На ньому й зараз стоять ікони та хрест. Із запаленою свічкою можна пройти темним коридором, зайти у вузькі келії, хоч на дворі й літо, але в печері прохолодно, темно. У підземній церкві є невеличке віконце, крізь яке видно схили гори, на якій стоїть монастир, та вікові дерева.

Вийшовши з печери до лісу, можна побачити залишки порослих мохом кам’яних надгробків та хрестів. На них можна розгледіти фрагменти написів на церковнослов’янській, якою користувалися ченці. Видно, що чиясь турботлива рука намагалася навести на лісовому цвинтарі порядок — місця декількох могил обкладені камінням, деякі залишки надгробків стоять у головах поховань.

Повертаємося до верхньої частини. Не треба мати великої уяви, аби побачити монастир очима наших далеких предків: з трьох боків його оточували двометрової товщини мури, заввишки 6 метрів. З четвертого, північного боку – кам’яні нездолані урвища і крута гора з рукотворними печерами, яка спадає до берега Збруча. До однієї з стін туляться житлові приміщення з вузькими вікнами-бійницями й готичними склепіннями. Тут – келії. Над входом у подвіря – триповерхова дзвіниця, поряд – вїзні ворота. На території монастиря було три церкви, одну з яких збудували наші предки на честь Святої Трійці і Миколи-Чудотворця.

Колись, розбираючи дерев’яну церкву, що розвалювалась від часу, робітники знайшли напис “1600 рокъ”. Відомо, що з 1707 року монастир належав представникам уніатської церкви. Часи тоді були суворі, про це нагадують підземні монастирськи каземати, де, кажуть, і катували, і ховали живцем… На протязі віків і під стінами монастиря, і на теренах довколишніх земель схрещували свої бойові мечі польські, литовські феодали, турецькі і татарські поневолювачі. Та молитва у монастирі творилася постійно, не перериваючись ні на день

1744 року ченці встановили у монастирі годинник. На церкві, з північного боку, закріпили кам’яну плиту, майстерно витесавши з неї циферблат. У центрі — стародавній подільський герб — усміхнене обличчя, а внизу півколом — цифри, що збереглись до нашого часу.

Цікавий і такий факт. Свято-Троїцький монастир був відомий і як пристанище єдиного в Україні цеху професійних жебраків. Офіційно зареєстрований, він мав свою символіку, печатку, керівництво. Навесні прошаки розходилися в усі кінці Поділля й Волині, займалися своїм нехитрим ремеслом, а на зиму поверталися до монастиря. У цей цех непросто потрапляли — потрібно було шість років походити в учнях, скласти екзамен і лише тоді стати повноправним членом цеху. А коли жебрак уже не міг приносити свою частину, його довічно утримували в монастирі молодші колеги.

Свого часу Свято-Троїцький монастир був відомим духовно-просвітницьким центром. У його стінах у XVII столітті частину свого чернечого життя провів Арсеній Сатанівський, який згодом долучився до створення греко-слов’янського словника та очолював редагування богослужбових книг, якими користуються й досі. Взагалі, Сатанівський Свято-Троїцький монастир був знаним духовним та просвітницьким центром Поділля. Його ченці підтримували тісні контакти з Могилянською та Острозькою академіями, Львівським Братством та Києво-Печерською Лаврою.

Колись монастир відвідали Богдан Хмельницький (1653 р.), російський імперат ор Петро I (1711 р.). Перед Альпійським походом до монастиря завітав визначний полководець Олександр Суворов.

Монастирські хроніки зафіксували, перед тим, як перейти прикордонний на той час Збруч, він цілу ніч провів у молитві у монастирській церкві

У 1899 року монастир став жіночим. На території й зараз збереглися могили – одна з них датована 1953 роком. Тоді упокоїлась в Господі ігуменя Рафаїла Святова. Свято-Троїцький монастир закривали двічі – в 1929 та в 1962 році. Після першого закриття радянською атеїстичною владою, під час окупації у 1942 році монастир відновив свою діяльність.

З огляду на історію монастиря, можна зауважити, що Бог дарував людині ці цілющі джерела, вода яких лікує без хірургичного ножа, завдяки молитвам за духовне і тілесне оновлення во спасіння душі та тіла.водою.

Пуща відлюдника

На протилежному від Сатанова боці річки Збруч, яка розділяє Хмельницьку й Тернопільську область, уже в Тернопільській області, на території Природного заповідника Медобори знаходиться ще одне унікальне місце – Пуща відлюдника. Саме від санаторію «Перлина Поділля» починається екскурсійний маршрут, для відпочиваючих, до печери відлюдника.

На самому вершечку гори знаходиться печера відлюдника. Дерев’яні сходи допомагають підійти до входу у печеру, біля якого стоїть дерев’яний хрест. Кажуть, що відлюдник прийшов у ці краї в 30-ті роки XIX століття. Протягом чотирьох років у вапняку видовбав собі печеру, й там жив близько сімдесяти років, померши у дуже похилому віці. Місцева жителька розповідала авторові цих рядків, що її мати, яка народилася на початку XX століття, вже не застала його живим.

Ніхто не знає імені цього чоловіка, звідки він прийшов, навіщо вирішив усамітнитися в глухому лісі. Але відомо, що він постійно молився й до нього йшли люди з навколишніх сіл з проханням про молитву. Харчувався чоловік дарами лісу та тим, що приносили йому люди.

Печера складається з двох приміщень – в одному відлюдник жив, у іншому молився. Кам’яне ліжко, погане освітлення, холод та вологість були постійними супутниками відлюдника впродовж його тривалого перебування. Зараз у тій частині печери, де молився самітник, стоять ікони, престол, свічки. Один раз на рік, на Зелені Свята, сюди приходить священик та люди із сусіднього села й проводять у печері богослужіння.

Нерідко ми шукаємо святих місць за межами України. Але найближчою для нас завжди буде той образ святого життя, який є поруч з нами.